Ангельска історія Різдва

Повнота. Гармонія. Мить розділивша вічність. Вічність, що опустилася на землю і дозволила земному і кінцевому побачити себе.

Але... Навіщо? Для чого? Хто? Коли? Ці питання немов чудовий и пьянкий запах квітів обгорнув Гавриїла, не даючи йому насолоджуватися ним. Серед цього пянкого запаху квітів особливої уваги привертав запах квіточки під особливим іменем – ЛЮБОВ. Це слово було для нього чарівним, таємничим, огорнутим прохолодним світанком, і в той же час потужним щоб відповісти на всі питання які виникали у нього. ЛЮБОВ – ось що вразило його.

Зрозуміти мить що стала вічнимою неможливо. Можна почути голос який розповідає про любов, також побачити дію любові і відчути цю дію на собі.

Бог чекав. Чекав перебуваючи у вічному часі, земну годину. Чекав довершенність. Для того щоб виповнити задуманне, для того щоб повернути своїх дітей до себе. Діток які порахували себе занадто розумними, щоб від когось бути залежними, прагнучи незалежності, діточок, які відвернулися від батьківського дому і подумали що краще бути сиротами ніж мати дім, Тата та сімью. Завдяки цьому бажання дітей виконалось. Вони стали сирітками. Відстань в середині сімї стало дуже великою, відтепер бажання дітей повернутися назад було неможливе. Але... Татко ніколи не забував про своїх дітей. Він бачив відстань розділявшу сімью. Відстань і провину могла змінити лиш кров, кров Сина який залишився в сімї. Кров вічності. Кров яка змінить вічність в багряний колір. Кров що буде взивати до небес. Кров що дае свободу вічності, бессмертя, повноту, радість.

Татко дочекався...  Цей момент настав.

Заради непокірних повинен померти покірний, брудних і підлих – чистий і білосніжний, смертних – вічний. Що побудило Його зробити це? Чому Він дав згоду? Роздумуючи над всім цим Гавриїл розумів що одне лиш слово може дати вичерпуючу відповідь на всі запитання – ЛЮБОВ. Любов що знала про  страждання, муки, які чекають на неї, любов що розуміла що друзі, учні зрадять, віддадуть на смерть, відречутся, найближчі сердцю люди стануть чужими і будуть говорити про те що ніколи не знали мене, любов все це бачила. Бачила те що вона залишится одна, на землі не буде підтримки, в час найбільшої скорботи і страждань вони не зрозуміють і проявлять байдужість до внутрішнього переживання, а також рідний Татко відвернется і не допоможе. ЛЮБОВ все бачила, вона все знала, і ...вона була згодна. Вона сказала: «Так» на муки, на страждання, на зраду, і навіть на.... смерть. Ні одна причина не могла зупинити її, все рухнуло під натиском її сили. Залишилась тільки вона – ЛЮБОВ.

І саме вона покликала Гавриїла (ангела який вмів розмовляти з людьми і розкривати для них вічні таємниці даючи божественні повеління). Гавриїл був достойний честі принести в тлінний світ вісточку котра заколихала планету, вісточку що дала надію на повернення, вісточку що була одною із самих довгоочікуваних і хвилюючих. Вісточку про яку писали і говорили пророки, розказували безголосі и хмурі символи.

Роздумуючи над цим Гавриїл ніколи не забуде повеління данного йому: - «Гавриїл! В місті Назареті знаходится дівчина Марія. Іди до неї. І скажи їй про те що вона завагітніе і народить дитятко. Повнота прийшла».

-«Я іду!»

Марія

Дивлячись на свое відображення у воді, Марія роздумувала:

Незабаром весілля. Залишилось лиш декілька днів, декілька самотніх ночей і мій нареченний, мій Йосип прийде. Після чого він вже ніколи і нікуди не піде від мене. Ми будемо разом, ми будемо щасливі і ніщо не зможе розлучити нас. Наше кохання сильне і ми зможемо все пройти. Швидше, швидше цей день настань, коли мій милий і коханний зявится переді мною в білосніжній чистоті.

-«Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця».

О ні!!! Цього не може бути. Мої мрії розрушені?! Я про інше думала. Це просто неможливо. Я вагітна!!! Вагітна не від Йосипа! Цеж чудо!!! Але ж мене напевно побють камнями, мене ж зроблять посьміховиськом, з мене будуть знущатися, невже моє майбутнє с Йосипом немов мильна куля лопнула! Боже чому я? Чому саме в цей момент? Чому не пізніше? Пізніше я б була б заміжня, Йосип був би моїм чоловіком і вагітність не викликала б настільки великого значення, тоді б мене не обвинувачували б в тому що я зрадила Йосипові. Бог навіщо?

Господь! Я вірю в тебе, я вірю в те що ти робиш! Я довіряю тобі! Нехай мене обзивають, нехай знущаются наді мною, ображають, нехай піде молва про те що я не зберегла вірність Йосипу, нехай навіть мій Йосип відвернется від мене і залишить мене одну. Я незважаючи на всі обставини виховаю це дитятко. Я буду піклуватися. Я вірю і знаю що Ти не залишиш мене одну, ти мені допоможеш. Не дивлячись на те що мені страшно перед моїм майбутнім. Все ж таки:

-«Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!»

Я ГОТОВА! Я хочу цього! Я кохаю тебе Господь! Я люблю дитятко яке ти дав мені! Я радію тому що саме мене ти вибрав. Я особлива!

Відлітаючи від неї Гавриїл був враженний. Стільки питань і ні одної відповіді. Одна лиш віра, повна довіра і впевненість. Вона вірить в Нього. Все це так дивно и чудово. Одне слово від Бога просто змінює людей, змінює їх майбутнє.

Йосип

Аналізуючи останню новину, Йосип подумав:

Марія вагітна!!! Марія мене зрадила!!! Ні тільки не це!!!! Я навіть не допускав думки що таке можливо. Я думав що ми будемо разом, що ми збудуємо гарну сімью. Вона зрадила, вона відвернулася від мене. Мої почуття розбиті, майбутнє зруйновано, всі мої плани перетворилися  в попіл навіть не встигши загорітися. Невже так буває, і невже це сталося зі мною?! Чому? За що? Що я зробив неправильно? Бог мій чому вона так поступила зі мною? Чому так багато питань? Чому немає відповіді? Бог мій вона мене залишила!!! Але я її дуже сильно кохаю і не хочу зруйнувати її майбутнє. Нехай її вчинок буде на її сумлінні. Нехай робить що хоче я не буду безчестити її, нехай вона сама несе кару за те що зробила я не буду для неї суддею. Бог мій що мені робить?

Ще одна вістка. Гавриїл зрадів тому що він знову принесе людям добру звістку. Тепер він повинен сказати її Йосипу. Гавриїлу було дуже цікаво побачити його реакцію на слова Бога. Він хотів порівняти їх з тим що він побачив коли говорив про народження дитяти для Марії.

-«Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній  то від Духа Святого. І вона вродить Сина ти ж даси Йому ймення Ісус бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. »

Вагітність від Духа Святого? Так це ж означає що вона мені не зрадила, вона залишилася вірна мені! Вона чиста и непорочна. Я неправильно подумав про неї, я допустив ці думки, я ж навіть був готовий відпустити її. Я неповірив її словам. Прости мені Марія, прости що я не довірився тобі, прости що твої слова для мене не грали ніякої ролі, я не зрозумів їх важливість. Я не пройшов випробовування. Господь вибач що не повірив в чудо, я просто не думав і не мріяв що довгоочікуване чудо станется з моею нареченою и що я буду причастний цьому. Це щось неймовірне. Вибач мені. Я готовий взяти її за дружину. Я буду допомагати їй виховувати це маля. Ми будемо покладати всі зусилля щоб доглянути, виховати це дитятко. Я дякую тобі за чудо.

Гавриїл був ще один раз шокований реакцією людей. Довіра людей Богу. Він ще раз побачив як Його слово змінює людей. І за це він ще раз і ще раз возніс хвалу Богу за Його чудність.

 Сімья

І ось дитятко зявилося.

Взявши за руку Марию Іосиф подивився на неї. Вона сиділа схиливши голівку над яслями в яких лежав малесенький хлопчик. Йому пригадались події що передували цьому народженню. Згадував як в нього зародилися думки про зраду Марії, про те як він хотів залишити її одну, згадав той відчай який відчував. А також ті зернятка сумніву котрі постійно хотіли засісти в голові і зруйнувати ростки віри в непорочність і чистоту Марії. Сумніви щодо вагітності від Духа Святого, сумніви щодо особливості дитяти. Сумніви приходили але віра в Бога не давала їм укорінитися і тому вони змушені були щоразу зникати не зруйновуючи віри але ж навпаки зміцнюючи в ньому впевненість. І зараз дивлячись на хлопчика сумніви і страх залишили його, він радів дивлячись на Марію і маленького Ісуса. Він дякував Богу за те що Він допоміг зберегти сімью.

Марія ж відчуваючи теплу руку Йосипа, була дуже сильно вдячна Богові за чудового чоловіка, за те що він не злякався вістки про народження, був готовий виховувати дитятко. Вона була дуже щаслива за подарунок, вона розуміла свою особливість, а головне була дуже вдячною. Цей момент один из самих таємничих в її житті. І вона раділа що дала згоду на хід подій.

Піднімаючись від землі до небес Гавриїл роздумуючи про останні події був зворушенний, він не міг до кінця зрозуміти те що відбувається. Для нього це була таємниця в яку він хотів проникнути. Він ще більше намагався зрозуміти любов Бога, пізнати межі Його любові до людей, але його спроби були марні. Так як любов Бога неможливо було до кінця розьяснить. Любов Бога до людей не має меж, вона безмірна і спроба її оцінити, виміряти ні до чого не призводить.

Гавриїл зрозумів одне в цей день народження Ісуса Бог зробив людям подарок любові. В народженні свого сина він показав людям наскільки він їх любить. Різдво – це подарунок, подарунок який люди не захотіли навіть роскрити, порахувавши його сміттям і непотрібом. Таким чином відкинувши його.

І сьогодні перед нами стоїть таж можливість. Розгорнути цей подарунок і оцінивши його значення бути повік вдячними Йому чи ж викинути його геть.

Что за неровный угол!!!

 Замечаю то обстоятельство, что я как человек в основе своих речей высказываю некоторую долю недовольства, недостатков или же своего рода пессимистический настрой. Также в разговоре любых двух человек (потому что разговоры не-человеков я не слышал), обязательно присутствует элемент недовольства или проблемы. Еще более заметно это при пересмотре новостей.

Смотря и читая биографии видных людей заметен факт, что большинство авторов рассказывающих биографию людей, наполняют ее недостатками, присущими описываемую человеку, тогда как позитив ускользает.

Эти и многие иные факторы побудили меня задать себе вопрос: "От чего так происходит?"

И одним интересным наблюдением стал для меня момент, когда я заметил что мой взгляд постоянно акцентируется на каких-то углах, неровностях, тогда как по ровной и чистой поверхности он скользит. А еще подметил, что часто за счет нахождения недостатков у других, я  подымаюсь в своих глазах, а также растет мой собственный авторитет.

Так нужно ли что-то в разговоре и взгляде изменять или же оставить так как есть?

Что не день, то жалоба

Что не день, то жалоба.
К тому же в основе она одна и таже, вот только изменяются и дополняются ее оттенки.

Книга Иова вот, что повествует о жалобе: «Когда ложусь, то говорю: “когда-то встану?” а вечер длится, и я ворочаюсь досыта до самого рассвета. Тело мое одето червями и пыльными струпами; кожа моя лопает и гноится» (7, 4–5). «Если я согрешил, то что я сделаю Тебе, страж человеков? Зачем Ты поставил меня противником себе, так что я стал самому себе в тягость? И зачем бы не простить мне греха и не снять с меня беззакония моего?» (7, 20–21). «Он преградил мне дорогу, и не могу пройти, и на стези мои положил тьму. Со влек с меня славу мою, и снял венец с головы моей» (19, 8–9) ... «Братьев моих Он удалил от меня, и знающие меня чуждаются меня. Покинули меня близкие мои, и знакомые мои забыли меня. Пришлые в дому моем и служанки мои чужим считают меня; посторонним стал я в глазах их» (19, 13–15) ... «Помилуйте меня, помилуйте меня вы, друзья мои; ибо рука Божия коснулась меня» (19, 21).

Но почему же с наступлением дня жалуюсь? В чем причина?
Одна из причин - моя ограниченная возможность переносить страдания, с которыми я сталкиваюсь. Ограничен я. Всемогущий - это кто-то, но не я. В момент, когда я подошел к своему пределу сил, я начинаю жаловаться. Когда приходит страдание, которое я могу перенести, я неспокоен, но решаю проблему, если это в моих силах, но если это начинает выходить за пределы моих сил - я начинаю жаловаться, так как это единственное действие, которое я могу совершать.

Другой причиной по которой я начинаю жаловаться - мое непонимание смысла страданий и того, что на меня свалилось. Если я понимаю причину того, что со мной происходит, я не жалуюсь, сцепя зубы стараюсь быстрее преодолеть эту ситуацию. (Мученик, который умирал, не отказываясь от своей идеи, понимал причину своей смерти, поэтому он умирал не жалуясь).

Если же убрать страдания - уйдет и жалоба. В счастливые периоды жизни, я не жалуюсь на то, что мне хорошо. В раю люди не жаловались, ведь не было невозможных ситуаций  чего человек не мог бы сделать.

Когда приходит момент жалобы, я понимаю, что очутился у черты перехода жизни в смерть и тогда я понимаю, что у меня единственный выход - жалоба.

Очень часто жалоба несет в себе злословие, которое влечет за собою смерть. К такому виду Иова подталкивала его жена. Она предлагала объявить Богу войну, которую Иов естественно проиграл бы, будучи при этом смертельно ранен. Злословие - это борьба, она происходит тогда, когда хочется воевать, но для этого уже нету сил, а есть лишь только слова. Жалуясь, человек понимает, что движется к смерти, при этом понимает, что ему не с кем бороться, он хочет всего лишь понять основу и смысл происходящего. Жалоба в своей сути - вопрос. Она часто начинается с вопроса "Почему...?" (даже если человек рассказывает о своей трудности ситуации, просит помощи и утешения).

Я жалуюсь не себе, но кому-то иному и хочу чтобы жалоба была услышана тем другим. Если посмотреть вокруг, то можно увидеть, что нас окружают люди, которые также находятся на границе непонимания, жалующиеся и ищущие ответы. Моя жалоба обращенная к ним, не будет иметь никакой пользы, так как она будет только услышана, но не отвечена. Ибо нас окружают такие же жалующиеся люди. Следовательно, высказывая жалобу, я обращаю ее к тому, кто не находится в таком же положении что и человек.

Если жалоба, это вопрос, то утешение - ответ.

Я представляю себе планету в виде мечущихся, вечно бегущих людей, взывающих о помощи, мечущихся от человека к человеку и все время ищущих. Некоторые находят ответы в том, чтобы подавить постановку вопросов и больше никогда их не задавать. Подавление происходит по-разному, но оно сходно к тому, чтобы забыть, хоть на какое-то время.

Выходом из данной ситуации есть постановка вопросом, высказывание жалобы, и придет момент, когда ответ прозвучит. Нужно ставить и ждать.

(к данному размышлению меня подтолкнули мысли Мацейна А. "Драма Иова")

Моя планета круглая....

Если копать все время вниз, то придет время, когда ты начнешь копать вверх.

Стоит ли изменять старое или же лучше построить новое?

   Внедряя что-то новое, сталкиваюсь с противодействием, казалось бы и результат прогнозируемый, но все равно приходится доставать палки из колес. Замечаю также тот факт, что если делаю что-то новое, то на ошибки обращают меньше внимания, тогда как если что-то модернизирую, то обычно слышу привычную фразу: "я ж тебе говорил".
   Сегодня я прочитал фразу и понял, как она похожа к тому, что происходит с моими модернизирующими методами:

                     "Нет дела, коего устройство было бы труднее,
                       ведение опаснее, а успех сомнительнее, 
               нежели замена старых порядков новыми"
                                                                             
                                                    Никколо Макиавелли

CнежоооооооооооооОк!!!!!